„Міркуючи про себе щиро, дух мені міцніє трошки.
Тому і ти, моя красуне, розпачу не підкоряйся!
Нікому не буває доля тільки щасна, чи нещасна:
Нас кидає горі, додолу, ніби колесо обвідку“.
„Коли прокинеться над змієм сплячий Вішну, геть з прокльоном!
Ти поки-що чотири місяці чекай, стуливши очі!
А потім нашій пристрасті, що за розлукою зміцніла,
Ночи холодної, при сяйві місяця дамо вже волю“.
— Він ще додав: „Пригадуєш, колись на ліжку ти заснула
В моїх обіймах, потім злякана прокинувшись ридала.
Вкінець на запитання посміхаючись ти відказала:
—„Примріялося, ніби з іншою мене ти зрадив, хитрий!“
„Цю вістоньку про мене та моє здоров'я май за певну
І не турбуйся мною. Адже ж то неправду кажуть люди:
Розлука — смерть коханню. Ні! Хто не куштує втіх кохання
В розлуці з милою, лише вогонь кохання розпаляє!"
- ↑ За „колесо фортуни“ див. Ріґ-Веда, X, 117, ґ.
Хай сильний в злиднях допоможе іншим,
Зважаючи далеку путь майбутню.
Як колесо, що крутиться під возом,
Багатство йде до цього, чи до того.
- ↑ Вішну спочиває на лоні „всесвітньої змії“ під час дощів, прокидається з початку осени, цього „любовного сезону“, коли прохолодні осінні ночі найбільш сприяють коханню.
