Сторінка:Хмара-вістун (Megha-dûta). Старо-індійська елегія Калідаси (1928).djvu/50

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана
— 43 —


46.[1]

„Міркуючи про себе щиро, дух мені міцніє трошки.
Тому і ти, моя красуне, розпачу не підкоряйся!
Нікому не буває доля тільки щасна, чи нещасна:
Нас кидає горі, додолу, ніби колесо обвідку“.

47.[2]

„Коли прокинеться над змієм сплячий Вішну, геть з прокльоном!
Ти поки-що чотири місяці чекай, стуливши очі!
А потім нашій пристрасті, що за розлукою зміцніла,
Ночи холодної, при сяйві місяця дамо вже волю“.

48.

— Він ще додав: „Пригадуєш, колись на ліжку ти заснула
В моїх обіймах, потім злякана прокинувшись ридала.
Вкінець на запитання посміхаючись ти відказала:
—„Примріялося, ніби з іншою мене ти зрадив, хитрий!“

49.

„Цю вістоньку про мене та моє здоров'я май за певну
І не турбуйся мною. Адже ж то неправду кажуть люди:
Розлука — смерть коханню. Ні! Хто не куштує втіх кохання
В розлуці з милою, лише вогонь кохання розпаляє!"

  1. За „колесо фортуни“ див. Ріґ-Веда, X, 117, ґ.


    Хай сильний в злиднях допоможе іншим,
    Зважаючи далеку путь майбутню.
    Як колесо, що крутиться під возом,
    Багатство йде до цього, чи до того.

  2. Вішну спочиває на лоні „всесвітньої змії“ під час дощів, прокидається з початку осени, цього „любовного сезону“, коли прохолодні осінні ночі найбільш сприяють коханню.