Сторінка:Хмара-вістун (Megha-dûta). Старо-індійська елегія Калідаси (1928).djvu/51

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана
— 44 —


50.[1]

Утішивши дружину, що сумує в цій розлуці першій,
Вертайся до гори, де Шіви бик шпиля ногою скинув.
Коли від неї певну вість з вітанням донесеш до мене,
Моє життя ти вирятуєш, що таке ламке, як квітка.

51.

Хоч ти не обіцяв мені, але тобі я вірю, друже!
Не треба відповіли там, де можна на шляхетність вірить.
Даєшь води своєї пити чакравакам без прохання:
Не словом, діями відповідає другові шляхетний!

52.[2]

За дружбою, або за співчуттям до мене, що в недолі,
Мій друже, виконавши все, про що просив я щиро й чемно,
Лети, хмаринко, до країн бажаних, дощиком виблискуй,
Не залишаючи на мить самітну Блискавку-дружину!

  1. Ця станса, що її Маллінатха не коментує й не викидає, очевидячки є додаткова і зайва; це висловив рішуче ще Гільдемайстер у латинських примітках до свого видання. „Meghadüta“ (Bonnae. 1841), р. 52: Prorsus enim inepte a tali nubeposcitur ut redeat, neque haec scribere potuit is poeta, qui in versibus praecedentibus tarn eleganter et ingeniöse indicaverat, se nubem ne signo quidem neque sono respondentem fingere velle.
  2. За правилами, поема мусить кінчатися натяком на щасливе майбутнє, добрим передчуванням або побажанням, а тому вдячний Якша бажає другові свойому, Хмарі-вістунові, ніколи не розлучатися із своєю коханою — Блискавкою. Маллінатха цитує з трактату: „Sârasvâtâlamkâra“: ânte kâvyasya nityatvât kuryâdâçisam uttamâm sarvatra vyâpyate vidvân nâyakecchânurûpinîm. „Наприкінці для довговічности поеми, хай (поет) зробить найкраще побажання. Хто це знає, той буває задоволений усяким способом, згідно з побажанням героя (поеми)“.