Ця сторінка вичитана
— 44 —
50.[1] Утішивши дружину, що сумує в цій розлуці першій, 51. Хоч ти не обіцяв мені, але тобі я вірю, друже! 52.[2] За дружбою, або за співчуттям до мене, що в недолі, |
- ↑ Ця станса, що її Маллінатха не коментує й не викидає, очевидячки є додаткова і зайва; це висловив рішуче ще Гільдемайстер у латинських примітках до свого видання. „Meghadüta“ (Bonnae. 1841), р. 52: Prorsus enim inepte a tali nubeposcitur ut redeat, neque haec scribere potuit is poeta, qui in versibus praecedentibus tarn eleganter et ingeniöse indicaverat, se nubem ne signo quidem neque sono respondentem fingere velle.
- ↑ За правилами, поема мусить кінчатися натяком на щасливе майбутнє, добрим передчуванням або побажанням, а тому вдячний Якша бажає другові свойому, Хмарі-вістунові, ніколи не розлучатися із своєю коханою — Блискавкою. Маллінатха цитує з трактату: „Sârasvâtâlamkâra“: ânte kâvyasya nityatvât kuryâdâçisam uttamâm sarvatra vyâpyate vidvân nâyakecchânurûpinîm. „Наприкінці для довговічности поеми, хай (поет) зробить найкраще побажання. Хто це знає, той буває задоволений усяким способом, згідно з побажанням героя (поеми)“.