Ця сторінка вичитана
— 44 —
50.[1]
Утішивши дружину, що сумує в цій розлуці першій,
Вертайся до гори, де Шіви бик шпиля ногою скинув.
Коли від неї певну вість з вітанням донесеш до мене,
Моє життя ти вирятуєш, що таке ламке, як квітка.
51.
Хоч ти не обіцяв мені, але тобі я вірю, друже!
Не треба відповіли там, де можна на шляхетність вірить.
Даєшь води своєї пити чакравакам без прохання:
Не словом, діями відповідає другові шляхетний!
52.[2]
За дружбою, або за співчуттям до мене, що в недолі,
Мій друже, виконавши все, про що просив я щиро й чемно,
Лети, хмаринко, до країн бажаних, дощиком виблискуй,
Не залишаючи на мить самітну Блискавку-дружину!
- ↑ Ця станса, що її Маллінатха не коментує й не викидає, очевидячки є додаткова і зайва; це висловив рішуче ще Гільдемайстер у латинських примітках до свого видання. „Meghadüta“ (Bonnae. 1841), р. 52: Prorsus enim inepte a tali nubeposcitur ut redeat, neque haec scribere potuit is poeta, qui in versibus praecedentibus tarn eleganter et ingeniöse indicaverat, se nubem ne signo quidem neque sono respondentem fingere velle.
- ↑ За правилами, поема мусить кінчатися натяком на щасливе майбутнє, добрим передчуванням або побажанням, а тому вдячний Якша бажає другові свойому, Хмарі-вістунові, ніколи не розлучатися із своєю коханою — Блискавкою. Маллінатха цитує з трактату: „Sârasvâtâlamkâra“: ânte kâvyasya nityatvât kuryâdâçisam uttamâm sarvatra vyâpyate vidvân nâyakecchânurûpinîm. „Наприкінці для довговічности поеми, хай (поет) зробить найкраще побажання. Хто це знає, той буває задоволений усяким способом, згідно з побажанням героя (поеми)“.
