І на зразок того, як виникає подорожньому про жінку спогад тужний, коли погляне він на хмару в перший день липневий: хай нам настане й день зустрітись! Адже коли в нас, людей, буває і об'єднання тривале, то буває й зла розлука. От завдяки поетові минуле може вмить перетворитися в Алаку чарівничу, місто невмирущої краси. І ми, пригнічені розлукою із тими, хмару посилаємо за вістуна до них, з сучасного вмирущого в той потойбічний світ.
Але минуле чи сучасне не існує; проте розлука необмежена для деяких людей. Коли ми схочемо з'єднатися з ким-небудь з тих, що там перебувають десь, на неприступнім березі Манаса-озера, ми можемо оттут на світі прагнути лише до нього. Де чи в якім проміжжі знайдемо безкрайнє врятування? Чи можливо це людині, ще такій нікчемній, досягти до центру безмежности і радощів невичерпаних? Тепер лише через словесне здійснення, в омані, що накреслилась лише, як вогник, що блукає по землі у темряві. Тепер, нидіючи в цім тілі вутлім, що житті та смерті підлягає, ми в цім потокові буття, що так невтримано несеться, доторкаємось лише окремих поривів у вихорі буття. Коли ж хто-небудь з вас, що перейшли в світ потойбійчний, ген на південь, та наблизиться до нас, це буде нам великим щастям: у цім світі, де розлука справді є, нам більшої надії і немає.
|
„Коли на південь долетить вітрец холодний з Гімалаїв, |
Малюючи таке становище довжезної розлуки, так співає Вайшнава-поет:
|
„Різниця мусить бути між обіймами й риданням“. |
Але ми, спробувавши всіх цих страждань від самітности на верховині тій гірській пустельній, починаєм угорі, на півночі, шукати хмару в просторі. А на землі-красуні тут є Рева, Шіпра і Аванті, і Уджаїні, усе картини щастя та краси, блаженства та величности.
Одним, гадаємо, це щастя буде подароване, а іншим, хоч і близьке, не дістанеться. Дехто з надією дивитиметься, дехто й перестане. Яка різниця буде поміж ними обома?
Нам здається, уся суть цього оповідання полягає в тому, що і ми колись усі були укупі в ідеальнім світі Манаса, але з того часу ми ніби заслані перебуваєм. Так висловився Вайшнава-поет:
|
„З того, що в серці вашому було, що виявилося? що сталось? |
Але Баларам-Дас казав:
|
„Віднині вже немає Баларамові тривалого бажання!“ |
