Се говориться тут про Катеринославщиму на Україні. На цїй Катеринославщині жив колись той, хто тут прозваний "Плугатарем ниви молодої". Се був — Борис Грінченко. Яку-ж ниву обробляв він? — Учителюючи в селї Олексїєвцї, він учив мужицьких дїтий грамотї, він складав книжки нашою мовою в таку добу, коли нїхто ще (опріч кількох дїячів) не приступався до такої праці, бо за це в Россії людей норослїдувано. Нива нашої просвіти, нашої мови, нашої думки, тільки що-йно почала була розвиватися, коли жив Грінченко в тім селї, тому він зветься туг "плугатарем ниви молодої" (Як один з перших працьовинків в оцім краї, на оцьому полї.)
За недовгий вік Бориса Грінченка российська Вкраїна все була під владою закону 1876. року ; цей закон віддавав приказ не дозволяти на рідній нашій вкраїнській мові діставать газет, журналів і наукових книжок і дозволяв тільки перетримувать в себе коротенькі казочки та оповідання з народнього життя. Аж доперва в 1905. роцї счинився Россії заколот, якого злякалося все в правлячих колах і тодї під натиском розбурханих народнїх сил, дозволено нам видавати часописї, наукові книжки й журнали (себ-то знищено закон з 1876. р.).
Як був Грінченко ще хлопцем та вчився в середній (реальній) школі (за часи закону 1876. р.), в нього знайдено вкраїнські книжки, прогнано його за це зі школи й узято до тюрми. Ще нераз потім переслїдували його урядники; побоювались мабуть вони, що розкаже кому-небудь освічений Грінченко про те, як попали ми під урядницьку владу, та як одібрано в нас московським військом Запорожську Сїч, землї наші вільні й рідне слово...
Перетерпівши багато на своєму віку, захворів Грінченко на груди. Лїкарі його послали в теплі, чужоземні краї. Грінченко тодї саме дуже дбав про засноване ним у Київі товариство, — вкраїнську
