гою и пора́дою благоро́дного тру́женика нау́ки, Ва́цлава Алекса́ндра Мацєіо́вского. Пи́шемо ми собі́ та випи́суемо с книжо́к уся́ку вся́чину удво́х на одному́ столі́, піджида́ючи зві́стки од Шевче́нка, и не в дога́д міні́, що в шупля́дку того́ стола́ зало́жено страше́нну ми́ну. Сіе́ю ми́ною був стату́т о́бщества святи́х браті́в Кири́ла та Меѳо́дия, що бра́ччик мій, з яки́мись великоду́шними мрі́ями, пер у Славя́нщину, не натякну́вши міні́ про се ні півслове́чком.
Між и́ншими людьми́ в Варша́ві спізна́лись ми с сена́тором Стороже́нком, що був тогді́ право́ю руко́ю покори́теля Варша́ви, кня́зя Варша́вського гра́фа Паске́вича Эрива́нського. Сей земля́к вели́кого полково́цця и сатра́па піддо́брювавсь ёму́ тим жартовли́вим украі́нським бала́каннєм, котре́ ще й за росі́йських цари́ць не одного́ на́шого земляка́ „виво́дило в лю́де“. Був бо Паске́вич тако́ж наш патрио́т, що до анекдо́тів, борщу́, варе́ників и и́нших украі́нських ла́сощів. Раз ёму́ й ка́же пе́рвий ёго́ мини́стр, докла́дуючи до пі́дпису вся́кі папе́ри: „Світлі́йший кня́зю! от ви коха́етесь у туте́шніх на́ших земляка́х, що вони́ гара́зд про на́шу Украі́ну бала́кають; а я вам покажу́ не тако́го земляка́, — щи́роі коза́цькоі поро́ди, земляка́ чистокро́вного, що від нёго так и несе́ низови́м ві́тром, Сі́ччю Ма́тіррю и Вели́ким Лу́гом Ба́тьком“. — „Чи спра́вді“? пита́е сатра́п, підпи́суючи кому́сь там во́лю або ка́торгу, жизнь або́ смерть. — „Не шуткү́ю, ва́ша сві́тлость. Сей вам роска́же и розма́же не то про запоро́зькі звича́і, та й про всі запоро́зьки ду́мки“. „Рад, рад ёго́ послу́хати; привези́, бра́тець, ёго́ до ме́не“.
Са́ме під сю лю́бу розмо́ву двох патрио́тів украі́нських, подаю́ть сатра́пові паке́т ис столи́ці. Роспеча́тав, по-
