Цю сторінку схвалено
Прийшла́ черга́ и нам про да́вні да́вна
Нови́м печку́рникам оповіда́ти.
Поткну́лись ми с твоі́ми репяха́ми,
Та в них оди́н хиба́ верблю́д смаку́е.
Шкода́ мали́х магна́тами ляка́ти,
Що кров людську́, мов упиря́ки, сса́ли.
Рего́чецця дітво́ра и з ранда́рства,
Що козакі́в держа́ло під пати́нком,
А по церква́х „на сла́вній Украі́ні“,
Мов по шинка́х, бряжча́ло таляра́ми.
Не йме вже ві́ри и кобза́рським спі́вам,
Що в них себе́ пъяни́ці прославля́ли,
Порі́завши люде́й трудя́щих, че́сних,
Або́ в яси́р попро́давши Тата́рам.
***
Нам со́ром, а тобі́, стара́, байду́же:Ти все свое́ дрібні́й темно́ті пле́щеш.
Плещи́, бо світ не перебу́де ду́рнів,
Котрі́ таки́х казо́к охо́чі слу́хать.
Тума́нити люде́й ти й не хоті́ла б,
Та се така́ твоя́ брехли́ва пра́вда.
