Еди́ний скарб у те́бе — рі́дна мо́ва,
Закля́тий для сусі́дзького хижа́цтва
Вона́ твого́ життя́ міцна́ осно́ва.
Певні́йша над усі́ скарби́ и бага́цтва.
Се го́лос лу́ччих пре́дків з домови́ни,
Тих душ святи́х, що ма́рно погиба́ли
У зли́годнях Вели́коі Руі́ни,
Котру́ старці́ твоі́м триу́мфом зва́ли.
О ва́рваре! поки́нь триумфува́ти,
Та шчервоні́й од соро́ма тяжко́го:
Що всі сусі́де ма́ють що́ назва́ти,
А ти своі́м не назове́ш нічо́го.
Що́ захопи́в еси́ сере́д руі́ни,
Забра́в усе́ вели́кий твій добро́дій;
Жене́ тебе́ нево́ля з Украі́ни.
И з рі́дним сло́вом ту́лисся мов зло́дій.
На́ ж зе́ркало всесві́тнє, визира́йся,
Збагни́, який ти азія́т мизе́рний,
Своі́м розбо́ем лю́тим не пиша́йся,
Забу́дь на ві́ки путь хижа́цтва скве́рний,
И до семъі́ культу́рників верта́йся.
