— Дурень ти! Хто так говорить? Тобі треба було показувати покірного, тебе лишили б у горницях на послугах…
— Не хочу, — каже Павлусь. — Найліпше коло коней ходити.
— Куди ж тебе призначив?
— До конюхів…
— Не гадай, що то легке діло. Там попадеш під руку такого чорта, що наш потурнак Ібрагім, то янгол. Там найтяжче…
Остап здіймив з Павлуся сорочку і помастив якоюсь мастю його рани від нагайки.
— Ти, братіку, зле зробив, там тебе замучать.
— Але ж я першої ночі втечу, — відповів Павлусь. — Дорогу я знаю добре і з коня не впаду.
— Не роби того, нерозумна дитино! Вони тебе вбють, або продадуть першому ліпшому татаринові. Ти слухай, будь покірний, то пан тобі простить… Ти вижидай кращої пори.
— Аж до смерти…
— Ні, не до смерти. Тут можуть леда день набігти запорожці! От такої хвилини всі христіянські бранці ждуть, як спасення. Тоді пора втікати…
— Скажіть, дядьку, де тут в Криму може бути моя сестра? Її цього літа полонили татари…
— Кілько їй років?
