рея[1]. Ми пішли на Україну на свою руку грабувати й брати ясир. Що сталось із Спасівкою, чи багато взяли бранців, я не знаю, бо я стояв за частоколом на сторожі, а відтак пігнав за якимсь хлопцем.
— Чи варто було за хлопцем ганяти?
— Так казав ватажок, значить, ніхто не смів втекти… Ми знали про Спасівку, що там багато заможних людей. Це донесли нам татари-крамарі. На це село ми давно ладились. Де тепер наш кіш, я не знаю… Мабуть додому вертається.
Тріска прислухувався тій мові, бо розумів її.
— Багато вас перебили в Спасівці? — питає.
— Не знаю. Я в Спасівці не був, а за частоколом сторожив.
Тріска мотав усе на вус і підсміхався, бо вже мав у голові готовий плян, що йому робити: треба до татар зближитися, а ніччю на їх кіш напасти. Вони ще не будуть далеко, бо з грабіжжю та з ясиром ідеться поволі…
— Аллах! Аллах! Аллах! — заревіло з усіх боків, аж луна степом пішла…
Козаки усі розскочились від татарина й кинулись до зброї…
Дивляться, а їх з усіх боків обскочило більш як сотня козаків…
- ↑ Заступник хана, віце-хан.
