— Чорт батька твого! — сердяться козаки: — От налякали!
— Ха! ха! ха! — сміялися ті, що тепер прийшли: — Правда, що налякали?…
Попереду виїхав сотник Андрій Недоля на буланому турецькому коні.
— А в вас до біса який звичай? Вас би треба палицями! Згуртувались, як вівці над сіном, та й про світ забули… А де вартові, де сторожа?
— Якого біса нам удень сторожі? — обізвався Тріска. — Хіба ми посліпли?
— Видно, що й посліпли й поглухли. Ми підїхали під саміський обоз, а ви ні чичирк… Вам би чабанами бути, а не козаками; тьфу, крамарі! Татарина торгують.
Трісці кров підступила до голови на таку зневагу…
— Ти не гримай! — каже і вдарив рукою по шаблі.
— Звідкіля Господь привів? — спитав дід Панас.
— Що тут у вас сталося? — питає Недоля.
Дід Панас розповів йому усе…
— Гаразд, хлопці! Робота буде, лише коні трохи спічнуть… Як тебе звуть?
— Я Остап Тріска, ватажок…
— Ось і добре — каже Недоля.
— Пристаєте, панове козаки, під мою руку? — гукнув Недоля.
