козаків платнї. Позатим козакам не давали нїчого й дурили обіцянками. Навіть в таку скрутну годину перед небезпекою заглади Польщі від Турків не хотїли нїчого попустити в користь православної церкви й українського народу. Стара козацька партія стояла кріпко на тім, що перше уступки для козаків, а потім поміч. Сагайдачний прийняв з великою пошаною лист патріярха, поцїлував його та приложив до чола, але уступити не хотїв. Инакше зробила радикальна братія. Побачивши гроші й надїючи ся в молдавських землях великої воєнної добичі, про нїщо більше не дбала й, не вижидаючи кінця договорів з королївськими комісарами, незважаючи на протест старших, постановила йти в похід. Договори опісля. До їх докінчення виправила Сагайдачного з владикою Єзекіїлом Курцевичем до Варшави.
Нїчого було робити. Поляки радїли, що їм повело ся дешевим коштом, не зобовязуючи ся до нїчого, обдурити козаків.
Без приготування рушило 40 тисяч козаків під булавою Бородавки під Хотин. У козаків була звичайно добре зорґанїзована інтендантська служба. Йдучи в поход, брали зі собою по достатком припасів для себе й коней, брали по достатком мунїції. Тепер того всього не було. Колиб лише скорше вийти та пустити ся грабити. До такого поважного походу на довший час Бородавка не надавав ся. Військо було здеморалїзоване, неслухняне. Цїле змаганнє в тім, щоб як найбільше захопити добичі. Як лише перейшли Днїстер, Бородавка розпустив загони рабувати Молдаван. Ті чети без найменшої тактичної злуки робили на свою руку, попадали на сильнїйші турецькі віддїли й гинули марно. До того ще не стало сїна для коней. Військо, бачучи невдалий провід, ще більше деморалїзувало ся. З Поляками не хотїли злучити ся, поки Поляки не перейдуть Днїстра. Козаки бояли ся зради. Поляки мусїли на те пристати. Якийсь український мужик-тесля підняв ся за дешевенькі гроші покласти через ріку міст, по якім польське військо перейшло на другий беріг, і тут опинило ся напроти переважаючої турецької сили, з котрою був сам султан.
В козацькім таборі гинули конї з недостачі паші. Козаки заходили у польський табор, жебраючи вязанку сїна.
До рішаючої битви не приходило, бо не було кому ладу завести. Польським військом командував старий і хорий гетьман Хоткевич.
Саме тодї вернуло козацьке посольство з Варшави, везучи повну торбу солодких обіцянок. Здаєть ся, що поробив їх ко-
