ролевич Володислав, який відносив ря приязно до козаків, а особливо до Сагайдачного ще від часів московської війни. Сагайдачний вернув з Варшави дуже вдоволений. У польськім таборі прийняли його дуже радо. Поляки бачили, що козацьке військо не принесе користи без справного ватажка, а дотеперішнїй досвід навчив, що Бородавка нездатний. Сагайдачний пустив ся з невеликим почотом 300 людей до козацького табору. Не дали йому Поляки провідника й він пустив ся навмання. Змилив дорогу й натрапив саме на татарський табор. Зразу думав, що се козацькі огнї й їхав сміло. Завчасу побачив помилку. Татари кинулись на нього. Сагайдачний, відбиваючи ся, доскочив лїса й тут скрив ся, не могучи зміркувати де він є. Дібрав ся щасливо до берега Днїстра й тут блукав три днї по комишах і верболозї. В тій стрічі він був тяжко ранений в руку і від тої рани потім і помер.
Нарештї добив ся до своїх. Козаки дуже зрадїли і його поворотом і тим звідомленнєм з посольства, яке він зложив козацькій старшині.
Тепер цїле невдоволеннє виступило проти Бородавки. Його зараз скинули з гетьманства й віддали під суд, який засудив його на смерть. Йому відрубали голову. Сагайдачного вибрано гетьманом останнїй раз.
Сагайдачний зумів залїзною рукою справити все на властиву дорогу. Запанував у війську лад, хоч воно не могло відразу вилїчити ся з тої деморалїзації, в яку попало попередно. Коли саме здобули штурмом один турецький табор, не могли як слїд використати тої побіди, бо все військо кинуло ся грабувати турецькі багацтва. Не зважаючи на се, козаки доказували чудес хоробрости. Вони підлазили нічю під турецькі шанцї і брали їх приступом з такою бравурою, що Турки на сим воєнний оклик козаків не устояли на становищі.
Турки хотїли зразу перетягнути козаків на свою сторону, обіцюючи їм поміч проти Поляків, та коли се не вдало ся, вони цїлою силою наперли на козацький обоз, міркуючи, що коли зломлять козаків, з Поляками піде справа легко, як під Цецорою. Козаки відбивали всї штурми та ще робили болючі для Турків вилазки.
Хто знає, яким шляхом була-б пішла наша історія, колиб козаки послухали Турків і від Хотина завернули та полишили Поляків їх власній долї.
По тих турецьких невдачах заключили Поляки корисний для себе мир, — а козакам приказано йти до дому. Хорий тяжко гетьман поїхав до Київа. Козацтво стало домагати ся зре-
