на лаву і спав далі. Тепер сталося щось таке, чого Остап не сподівався. Його схопили ззаду сильні, мов кліщі, пальці й скрутили йому руки назад. Він пручався що сили, кричав, кликав батька, та той і не ворохнувся. Йому вдалося вирвати одну руку, і нею вгатив москаля у висок, аж вивернув його на землю, але його схопили знову, звязали руки позаду, рот заткали ганчіркою.
— Якого чорта кричиш? Повеземо тебе в Пітєр[1], віддамо до царського хору, паном будеш.
Остап проклинав у душі і москалів і той Пітєр. Лежав звязаний на лаві й мусів дивитися, як його батькові перетрушують кишені й беруть усе, що знайшли. Таксамо обчистили й Остапа, попаювали між себе пограбовані гроші, а частину виплатили шинкарці, що сварилася з ними і правила для себе більше.
Остапа вивели надвір, привели козацькі коні, на одного з них посадили Остапа та перевязали його ноги мотузом попід живіт коневі. При Остапі залишилося двоє розбишак, — вони пігнали у степ. Два інші пригнали згодом. Остап увесь час думав про батька, що з ним сталося. Йому ввижалася чота козаків, що ось-ось наскочить та й відібє його. Але козаків не було. Харцизи гнали з ним на північ, як окаянні, оминаючи обережно українські оселі.
- ↑ Пітєр — московська скорочена назва Петербургу.
