певно вже прийшов наказ арештувати його, коли там з'явиться, та відставити до Глухова[1], де тоді сиділа московська головна команда. За ним певно вже по всій Україні слідкують, а він сам пхається в те шершеняче гніздо, де його ждуть муки. Чи не краще б завернутися, не перти проти рожна. Головою муру не пробєш…
Та тут обізвалося батьківське серце. Як же так залишити рідну дитину москалям на поталу? Це був би страшний гріх, який нелегко спокутувати на тому світі. Бо ж пропадала чиста душа козацька. Там її викривлять, зроблять із козака московського перевертня, виховають на вовка, що опісля забуде про своє гніздо і своїх братів-козаків роздиратиме. Хлопець молодий, без життьового досвіду, не видержить спокуси… Чи мало вже москалі наробили таких яничарів із українців? Правда, його, Зарубу, можуть піймати, тоді він пропаде. Але з чистим сумлінням піде на той світ…
Так міркував собі батько, їдучи вже ходою. Сонце бралося заходити. Кінь щоразто постогнував і приставав. Треба було припочити.
Опинився над берегом якоїсь річки. Розсідлав коня й пустив його пастися. Назбирав сухої верболози й розпалив багаття. Та нічого було йому варити. Шукав по кишенях і нащупав гаманець із золотом, яке йому дівчина передала при від'їзді.
„От золото”, думав, „яке мені ця добряча
- ↑ Глухів — місто в Чернигівщині, колишня (остання) столиця Гетьманщини; після скасування Гетьманщини там сиділа „Малоросійська Колеґія”, що правила Гетьманською Україною замість гетьмана.
