Чорнобрива дівчина! Заруба виразно побачив у сірім тумані її зариси. Заіржали обидва коні, дівчина прискочила до багаття.
— От я вас таки здогонила, батьку! Тепер уже мене у степ не проженете.
— Це ти, панночко? Я б ніколи не сподівався тебе тут стрінути.
Він іще більше дивувався, коли з коня зіскочив молодий козак і впав на землю біля ніг Заруби. Здавалося — зімлів. Заруба взяв дівчину на руки, поклав на свою лежанку та прикрив кобеняком…
— Бідна дитина знесилилася…
Набрав хмизу й розвів вогонь.
— Коби вже така Божа воля, то я тебе не кину. Хоч ти й шляхтянка, та таки хрищена душа.
— Коли я під вашою рукою, то нічого мені боятися. Знаю, що ви постоїте за мене, не дасте бідній сиротині кривди заподіяти.
— Не бійся, дитино, життям своїм за тебе заступлюсь.
І не стямився, як дівчина підвелася, схопила його за руку й сильно поцілувала. Із її очей покотилися сльози, кілька з них упало на грубу руку козака.
— А тепер, дитино, бери ось трохи хліба та мяса, що ти мені дала в торбу, та лягай ось тут та проспися. Незадовго треба буде нам їхати далі.
— Припасів доволі набрала я. Там усе при
