собі, що всіма силами помагати вам буду, щоб його визволити. Коли я тепер ізгадаю, що в тому пеклі діялося, то ще й досі волосся мені дубом стає. Не кажу вже того, що ті бідні дівчата натерпілися. Але коли було який статечний гість до господи заблукає, то шинкарка із тим своїм без'язиким товаришем його так напоїть, що той уже ніколи не прокинеться. Тоді його обдирали до сорочки і татарин кудись його прятав. Коли ви мені казали залишитися в балці, поки ви не прийдете мене визволити, то я того не могла зробити. Її гості та приятелі, що в неї бували, знали добре, яке в неї велике багатство, і вони, що за її життя боялися, вважаючи її за відьму, тепер розібрали б усе поміж себе, а нас усіх поперепродували б татарам. А товаришок я теж не могла забрати із собою. Бо й як же пускатися в степ такій дівочій валці? І хоч як мені їх було шкода, я підождала, поки всі поснуть, вивела коня, навантаженого, чим було можна, і пігнала у степ…
Коли почали сідлати коні, дівчині впала шапка з голови. Заруба тоді помітив, що її коси обрізані ножем, та й то так недоладно, що зараз можна було пізнати, що на тій гарній голівці пишалася недавно буйна дівоча коса. Незабаром пустилися в дорогу. Заруба почав своїй товаришці розказувати про свої пригоди з москалями та про те, чому він мусів утікати. Дівчина слухала його уважливо.
