— А знай, Остапе, що все це завдячуємо цій бравій дівчині…
— Дівчині? — сказав здивований Остап, дивлячись на Марію.
— Говорите й робите, мов малі діти, — говорила сердита Марія. — Нам земля під ногами горить, за нами певно буде погоня, а вам на розмови збирається. Зараз до роботи!
Старий пішов із Марією до коней, Остап скидав із себе вбрання царського хориста й надягав міщанське, яке батько купив йому в місті.
— Сину! Ми готові. В дорогу!
Посідали на коні. Господар заїзду з поклоном виводив їх із дому.
Директор царського хору любив після доброго обіду добре проспатися. В тому часі ніхто не мав до нього доступу.
Так було й того дня. Вже було пізно, коли він пробудився. Нагадав собі зараз, що молодий Дорош мав принести від батька гроші, і йому було пильно щошвидше дістати їх у руки. Казав слузі покликати Максима Дороша. Слуга довго не вертався, та нарешті звістив, що хлопець іще не вернувся з міста.
— Розпитай зараз, — гримнув на слугу, — котрий із хористів ходив із молодим Дорошем до міста, і хай зараз до мене приходить.
