демо. Ключ від льоху, де гроші шинкарка ховала, в мене схований, ніхто про нього не знає.
Довго довелося блукати по степу, заки відшукали балку. Тут не було нікого. Колишній шинок був зруйнований. Передня стіна враз із поломаними дверима лежала на землі. Видко було, що приятелі тут не гостювали.
Марія пішла з запаленою скипкою туди, де колись жила шинкарка з без'язиким слугою. З-під печі випорпала довгий залізний ключ.
— Ходіть за мною!
В однім заглибі, засипанім землею, прочистили місце до захованих дверей. Їх відомкнула Марія залізним ключем. — Перед ними були східці до льоху.
— З цією роботою ми маємо доволі часу, — сказав Заруба, — тепер треба забезпечити печеру перед морозом та непроханими гістьми.
Марія найшла десь у смітті стару заржавілу сокиру. Почалася гаряча робота. Незабаром можна вже було коні забезпечити та самим сяк-так приміститися. Почалося в балці нове життя. Остап часто виїжджав в околицю і збирав козаків, що їх така сама доля стрінула, як і Зарубів. Старий їх переглядав, гуртував, учив воєнного порядку.
На цьому зійшов великий піст, надходила весна. Сніг танув і зникав, рушили потічки із шматками поломаного льоду. Показувала травичка
