ницю аж до дальшого розпорядку. А ви всі геть, щоб і духу по вас не було, а то всім — Сибір!
— А незабаром і ти, світліший, до нас туди завітаєш, коли государиня зволить тебе туди післати… — завважив Горішний, віддаючи офіцирові свою шаблю.
А Чубатий, віддаючи свою шаблю, звернувся до своїх товаришів:
— Поклоніться від мене січовому товариству, матері-Січі, і скажіть, що Москва все нас обдурювала, все нас зраджувала, і не сподіватися нам від неї добра!
Запорозькі депутати не залишили своїх товаришів без допомоги. Вийшовши від Патьомкіна, пішли до інших впливових людей, що недолюблювали того новоспеченого князя. Ті люди пішли до цариці й зясували їй, що Патьомкін згаряча попсував справу: бо коли дійсно в столиці вирішено зруйнувати Січ, то не треба було того розголошувати, а то козаки заздалегідь приготовляться до оборони. А вже арештування депутатів, то хіба нечувана ніде в світі річ, увесь світ на Росію буде ремствувати…
За два дні вся депутація запорозька відїздила з тим самим, із чим приїхала. Тільки вже без того добра, що привезла сюди москалям.
