Заки прийшли накази із столиці до губернії, як присмирити бунт, ватаги Заруби мали доволі часу погуляти по Новій Сербії. Вони руйнували все подорозі, а коли стрінули які відділи московського війська, то нищили їх, забираючи коні й зброю.
Нарешті прийшов наказ винищити ті загони військом. Москалям здавалося, що на це досить буде одного драґунського полку. Перешукали всю Нову Сербію, не стрінувши нікого. Заруба із своєю ватагою ховався в лісі, він знав, що туди підуть за ним драґуни, того тільки чекав. Казав поробити засіки та вовчі доли, по всіх стежках, доріжках та переходах понакидувати зрубаного дерева. Драґуни розвинулися в довгу лаву, щоб якнайбільше ліса загорнути. Дрібні козацькі піші чоти заступали їм дорогу й по короткій мушкетній стрілянині уступали, втікаючи. Драґуни пускалися за ними в погоню — на свою загибіль. Задні частини напирали на передні, а ті падали в рови, а тоді козаки виростали наче з-під землі. Стріляли з мушкетів, перевертали на них підрубані дерева. А кому вдалося втекти з тої халепи, то аби показався на краю ліса, падав від козацької кулі.
Коли в губернії про це довідалися, то з люті мало не показилися. Пішов наказ усіх офіцирів того полку розстріляти.
