покарати його і хоч трохи забезпечити мою клієнтку. І з проханням про відшкодування вона й звертається до своїх освічених, розважливих, справедливих, добросердих, чулих і безсторонніх земляків, що сидять сьогодні на лаві присяжних.
По блискучому закінченні цієї прекрасної промови доктор Бацфас сів, а суддя Старлей прокинувся.
— Прошу викликати Елісабету Кляпінс, — сказав доктор Бацфас, перепочивши хвилинку. Найближчий пристав запросив Елісабету Тапінс, другий, що стояв неподалеку, гукнув Елісабету Джапкінс, а третій що духу вибіг на вулицю і, аж доки не захрип, шукав Елісабету Мафінс.
Тимчасом місіс Бардл, місіс Сендерс, містер Додсон і містер Фог спільними зусиллями підважили місіс Кляпінс і влаштували її в ложі для свідків. Коли вона міцно загніздилася на верхньому щаблі, місіс Бардл примістилась на нижчому з хусточкою та гальошами в одній руці і з пляшкою нюхальної соли — в другій. Місіс Сендерс, тримаючи пальця на пружині парасольки й готова відкрити її на першу вимогу, стала поруч приятельки і вп'ялась очима в обличчя судді.
— Заспокойтеся, прошу, місіс Кляпінс, — сказав доктор Бацфас. Звичайно ж скоро її попрошено заспокоїтись, місіс Кляпінс заридала ще ревніш і виявила загрозливі ознаки близьких млостів.
— Чи не пригадаєте ви, місіс Кляпінс — по кількох другорядних запитаннях сказав доктор Бацфас, — як ранком минулого липня вам довелося зайти до місіс Бардл? Вона тоді саме витирала порох в помешканні свого пожильця, а ви були в задній кімнаті.
— Так, я пригадую це, мілорде й панове присяжні, — ствердила місіс Кляпінс.
— Вітальня містера Піквіка, здається, на першому поверсі й виходить на вулицю?
— Так точно, сер.
— А що ж ви робили в задній кімнаті, мадам? — запитав маленький суддя.
— Я не хочу обманювати вас, мілорде й панове присяжні, — помітно хвилюючись, запевнила місіс Кляпінс.
