— Вам і не треба нікого обманювати, мадам, — сказав маленький суддя.
— Місіс Бардл не знала, що я там. Я вийшла з дому з кошиком, бо хотіла купити три фунти ниркового лою, що коштувало тоді два з половиною пенси, і побачила, що двері з помешкання місіс Бардл одчинені. Я думала тільки сказати їй доброго ранку і, піднявшись сходами, тихесенько пройшла до задньої кімнати. У вітальні хтось розмовляв, джентлмени, і я…
— І ви, напевно стали прислухатися, місіс Кляпінс? — спитав доктор Бацфас.
— Вибачте, сер, — гордовито відповіла місіс Кляпінс, — ніколи не дозволила б собі прислухатися. Розмовляли так голосно, що я мимоволі все чула.
— Нехай так, місіс Кляпінс. Значить, ви не прислухалися, а просто чули голоси. Один з них належав містерові Піквікові?
— Належав, сер.
І місіс Кляпінс, засвідчивши, що містер Піквік розмовляв з місіс Бардл, поволі, одповідаючи на силу направних запитань, повторила всю знайому вже нам розмову.
Присяжні підзорливо перезирнулися. Доктор Бацфас усміхнувся й сів на своє місце. Підозра перейшла в певність, коли доктор Снабін одмовився взяти свідка на перехресний допит з тої причини, що містер Піквік визнав свідчення за правдиве по суті.
Зламавши мовчанку, місіс Кляпінс скористалась з нагоди й зайшла в найдрібніші подробиці свого хатнього життя. Вона довела до відома суду, що тепер у неї восьмеро дітей, але місяців за шість вона сподівається подарувати містерові Кляпінсові ще й дев'ятого. На цьому інтересному місці маленький суддя чомусь розсердився й перебив їй мову, і незабаром шановна леді в товаристві місіс Сендерс і під доглядом містера Джексона мусила була залишити залю засідань.
— Натанієл Вінкл! — викликав містер Скімпін.
— Тут, — одповів ледве чутний голос. Містер Вінкл увійшов до ложі свідків і, давши належну присягу, поштиво вклонився судді.
— Не дивіться на мене, сер, — роздратовано промовив суддя замість відповіді на поклін. Дивіться на присяжних.
