Ця сторінка ще не вичитана
- Папагено. / знову увіходить/. Чи не дурень я, що так злякався ? Є ж на світі чорні птахи, то чом не може бути чорних людей ? Ах, що я бачу ? Тут зображення нашої прегарної панночки ! Ти дочка цариці ночі ?
- Паміна. Цариці ? Хто ти ?
- Папагено. Її посланець.
- Паміна / радісно/. Моєї матері ? 0 щастя ! Твоє ім'я ?
- Папагено. Папагено.
- Паміна. Папагено ? Папагено... Я згадую, ім'я я чувала
- часто, а самого тебе ніколи не бачила.
- Папагено. Уяви собі, і я так само.
- Паміна. Так ти знаєш мою добру, ніжну матір ?
- Папагено. Якщо ти дочка цариці ночі - звичайно.
- Паміна. Пак, це я.
- Папагено. Тоді я повинен зробити маленьку перевірочку.
- / Дивиться на портрет, який принц недавно одержав, а Папагено носить на стрічці на шиї /. Очі чорні... правильно, чорні. Губи червоні. Біляве волосся.... біляве волосся... Усе збігається, крім рук та ніг. Ні - не вона. За малюнком виходить, що в тебе ні рук, ні ніг не повинно бути... Тут їх немає.
- Паміна. Повір мені... Це я ! Як воно потрапило тоді до рук ?
- Папагено. Із рук в руки.
- Паміна. Але ж як саме до тебе ?
- Папагено. Я йoгo спіймав.
- Паміна. Спіймав ?
- Папагено. Я тобі докладно все розповім, сьогодні вранці.
