Ця сторінка ще не вичитана
- як звичайно, я йшов до палацу твоєї матері з приставками...
- Паміна. З приставками ?
- Папагено. Атож. Я вже багато років приставляю твоїй матері усяких гарних птахів. Коли побачив перед собою якогось чоловіка,і він назвав себе принцем. Так оцей принц так припав де вподоби твоєї матері, аж вона дала йому твій портрет і наказала врятувати тебе. Він вирішив так само швидко, як і закохався в тебе...
- Паміна. Закохався ? /Радісно/. Отже, він кохає мене ? 0. скажи мені ще раз, я дуже люблю слухати про кохання.
- Папагено. Справжня панночка ! На чому я зупинився ?
- Паміна. На коханні.
- Папагено. Цілком правильно, на коханні! Оце я називаю-мати пам'ять ! Отож, коротше, це величезне кохання до тебе стало вдаром, що пришвидшив наші кроки. І ми вже тут, щоб сказати тобі тисячі приємних і гарних слів, взяти тебе в свої руки і, коли тільки буде можливо, так само швидко, якщо не швидше ніж дісталися сюди, перенести тебе в палац твоєї матері.
- Паміна. Це дуже добре. Але чому ж цей принц, якщо він мене кохає, так бариться визволяти мене ?
- Папагено. Уже спіймалась ! Прощаючись з нами, дівчата
- сказали, що три гарні хлопчики будуть нашими провідниками і що вони вас навчать , як саме ми маємо поводитись.
- Паміна. І вони навчали вас ?
- Папагено. Нічого вони нас не навчали, бо ми анічого не бачили. Отже, заради обережності принц послав мене вперед гетити тебе про наші прибуття.
- Паміна. Друже, ти тут занадто рискуєш. Якщо Зарастро тебе помітить ...
