Сторінка:Чарівна флейта лібрето (1965).djvu/39

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка ще не вичитана


Цариця. Посвяту ! Бездольна доцю, я навіки відірвана від мене !
Паміна. Відірвана ? О, люба мамо, тікаймо ! Під твоїм захистом я зневажаю всяку небезпеку.
Цариця. Захистом ? Люба дитинко, твоя мати вже не може тебе захищати. Моя влада пішла з могилу з твоїм батьком.
Паміна. Мій батько...
Цариця. ... добровільно передав посвячений сонячний диск, який Зарастро і носіть у себе на грудях. Твій батько сказав: « Жінко, настала ноя остання година, усі скарбі, що я тут маю, - твої і доччині». « А диск ?...»- не стрималась я. «... належить посвяченим, - відповів вів. - Зарастро буде так само мужньо володіти ним, як я досі...» І ні слова більше.
Паміна. Люба мамо, невже я навік втратила свого юнака?
Цариця. Втратиш, якщо зараз же ве умовив його втекти. Перший сонячний промінь вирішить, чи твій він цілком, чи посвячених.
Паміна. Люба мамо, а чому я не зможу кохати юнака, як тепер, коли вів буде серед посвячених? Мій батько сам був пов'язаний з ними, він завжди з захопленням говорів про їх розум, чесноту. Зарастро не менше честнотливий...
Цариця. Що я чую ! Ти, моя дочко, можем обороняти цих варварів ? Так кохати чоловіка, який у компанії з моїм смертельним ворогом ? Ти бачиш цей кинджал ? Він нагостренні на Зарастро. Ти вб'єш його і повернеш мені могутній сонячний диск.
Паміна. Але, люба мамо !..
Цариця. Ні слова!