Сторінка:Чарівна флейта лібрето (1965).djvu/41

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка ще не вичитана


Паміна. Який ?
Моностатос. Покохати мене !
Паміна / тремтячи до себе/. 0 боги!
Моностатос / весело/. Буря хилить юне деревце в напрямі до мене. Ну, дівчатко ? Згода чи ні ?
Паміна / рішуче/. Ні.
Моностатос /розлючено/. Ні ? А чого ? Бо в мене чорна шкіра ? Ні ? То вмри ! /Схоплює її за руки/.
Паміна. Моностатос, бачиш мене на колінах перед тобою ! Зглянься !
Моностатос. Кохання чи смерть ?
Паміна. Своє серце я віддала юнакові.
Моностатос. Кохання чи смерть ?
Паміна / рішуче/. Краще смерть.
Моностатос. То кінець тобі ! /Зарастро, увійшовшії швидко опиняє його/. Пане, я не винен ! Вона тебе хотіла вбити а я хотів відомститися.
Зарастро. Я знаю, все, що в тебе душа така ж чорна, як обличчя. Геть звідси, гидото !
Моностатос /до себе/. Треба тепер відшукати матір, бо з дочкою ні не домовились. / Виходить/.
Паміна. Пане, не карай моєї матері, горе зa моє зникнення.
Зарастро. Я знаю все... знаю, що вона тут і готує замах на мене і на людство. Але небо дарує Таміно мужність і непохитність , і ти зазнаєш щастя з ним, a мати твоя буде посоромлена.