Ця сторінка ще не вичитана
- Папагено. Був котом би, то напевне б тоді сказав... а тепер, в чорній ночі... /Грім/. Ай! лишенько!
- Таміно. Що там сталось?
- Папагено /тремтячи/. Чуєш: діло наше кепське.
- Таміно. Ти боїшся?
- Папагено. О, нікого! Мене лиш трусить... /Грім сильніший/. Ой, який я нещасний!
- Таміно. Що з тобою?
- Папагено. Це у мене розігрується гарячка.
- Таміно. Ганьба! Нарешті будь ти чоловіком.
- Папагено. Ах, хотів би я дівчиною бути. /Ще сильніший удар грому. Ай, ай! безперечно, смерть моя близько! /Входять оратор і жрець з факелами в руках/.
- Оратор. Чужоземці! Щo привело до цих вас мурів? Навіщо вам було
- входити В ЦЮ ПОХМуру ТІСНИНУ?
- Таміно /твердо/. Шукаєм світла і любові.
- Оратор. Але чекають вас іспитання і навіть, може, загибель вам
- грозить.
- Таміно. Будь, шо буде.
- Оратор. Але не знаєш, сину, ти, чого прагнеш.
- Таміно. На все я згоден.
- Оратор. Ах, слухай, ти про все добре подумай: за кілька лиш хвилинок стоїть сама смерть від, тебе; подумай, поки не пізно... бо ще один лиш крок, і все рішиться.
- Таміно /рішуче/. Смерть не страшить мене.
- Оратор. Коли так, дай-ко руку.
- Таміно. Ось вона.
