лежить як раз посередині між ними двома. Для цього я буду користуватись світляним сігналом, напр., світлом, що засвічується біля середнього годинника в той мент, коли його стрілка вказує як раз 12 годин. Коли спостерігачі біля крайніх годинників помітять, що сігнал дійшов до їх, то вони повинні будуть виправити свої показання через те, що припускають, ніби в мент, коли світло досягає їх, є 12 годин плюс час потрібний для того, аби сігнал від середнього годинника дійшов до кожного з них.
Але чи не помиляються вони?
Хоч спостерігачі один відносно одного перебувають в стані супокою, але всі заразом, як одно суцільне, вони можуть посуватись. Однак, про загальний, спільний рух свій вони нічого не знають і, в згоді з законом відносности, нічого пізнати не можуть. Якщо вони справді були в русі, то до годинника, що є спереду в напрямку руху, сігнал повинен був пройти шлях більший, аніж то віддалення що лежить поміж крайнім та среднім годинником, бо за час поширення сігналу система встигла вже декілька посунутись уперед, і передній годинник увесь час втікає від сігналу, що його наздоганяє. Спостерігач, який не має жадного підозріння що до цього руху системи, зробить поправку, рахуючи, що світло пройло шлях, рівний віддаленню його годинника від середнього годинника і, значить, поставить свого годинника назад порівнюючи с часом, що його показує середній годинник.
Подібно до того спостерігач біля заднього годинника поставить свого годинника уперед проти середнього годинника[1].
Але инакше не можна їм зробити, бо немає в світі способу виявити їх справжній рух, а, значить, і правдиву поправку. Таким чином годинник, що є спереду в напрямі руху, буде показувати менше часу, аніж задній годинник, і що далі він знаходиться, тим меньше часу показуватиме він, але хід годинника, величінь окремих промежків часу, на всіх таких годинниках зостануться одні й ті самі.
Инакше мається справа в системах, що знаходяться в рухові одна відносна другої. Тут і хід годинників, як виявляється, є ріжний.
Аби з'ясувати це, уявімо собі двох спостерігачів А і В, віддалення між якими змінюється. Нехай спостерігач А по свойому годинникові що години, напр., о 12 годині, о 1 год. то-що посилає світові сігнали, а спостерігач В на цих сігналах вивіряє хід свого годинника. Для того йому треба знати час, протягом
- ↑ Зрозуміти це ясніше допоможе такий малюнок. Намалюймо кружечки А, О, В, що зображають троє годинників. Спостерігач В рахуватеме, що світло пройло шлях рівний відділенню від О до В, а спостерігач в А вважатиме, що промінь, який йде до нього, пройшов шлях рівний віддаленню від О до А. Але за час поширення проміння усі три годинники укупі з спостерігачами посунулись і зайняли положення, що його визначено на малюнкові пунктирними кружечками А', О', В', і в дійсності до переднього годинника промінь пройшов шлях більший, а ніж віддалення ОВ, а саме відалення ОВ', також як і до заднього годинника промінь пройшов не віддалення OA, а менше віддалення, а саме — OA'.
