слухав бадьорі побідні крики мужчин і лемент — різкий, як розбите скло — женщин. Ще раз попрямував-був до купальні, але на півдорозі знову повернув.
Пішов півколом. За ним, помахуючи львиною гривою, породистий пудель.
Сайгор гадав купатись на тім березі, де лементували підлітки. Але коли прийшов туди, побачив, відчув: це постійна резиденція юнаків, тут кипить, горить, скаженіє кров, тут на релях коливається голова і повно запашного туману в ній…
Сайгор хутко пішов далі і доти брів сутінковим верболозом, поки нарешті не найшов спокійного місця.
Над ставком клекотів побідний крик сотні баритонних голосів. Сонце мчало з тепло-блакитного неба і з розльоту вдаряло у води. Тоді дзвеніла поверхня міріядами бризок і в діямантовій млості стогнали береги. Це було життя: і побідний крик, і вороні островки на жіночих тілах, і резиденція підлітків, і запашні перса, і надзвичайний польот божевільного сонця.
Коли Сайгор виліз із води, чув на тім березі, як горошив вереск мадмуазель Ар'йон.
— Сен'йори! Сен'йори!
Мабуть підлітки залізли в купальню.
Від віли „Зелений Гай“ росходились доріжки, стежки, в ліс, далі, де поринали в океані зелени инші віли, инші доріжки, инші стежки. По дорозі виростали сади, парки, білі крила будівель. І тут, де сонце злилося з зеленим океаном в одну тремтячу симфонію, Сайгор знову пізнав надзвичайний солодкий біль. І тоді ж світ, вся земля — буйна й радісна — поринули в цім болю. Ліс рожав загадкові згуки в безмежність. Фаркали крила лебединих віл.
В гущавині, на схід, вдарив дзвін на першу вечерю… Згук розрісся, потім знітився, потім пішов стежками, сторожко ступаючи оксамитною лапкою. Потім тихо зітхнув і навіки поринув в глибині дерев.
Пудель обережно брів по торішніх листях і ні на крок не відставав від Сайгора. Подумав: чого так несподівано прив'язався до нього цей пес? І тут же згадав, що, виходячи з городу, з пропозиції мадмуазель Ар'йон кинув пуделю з її кошика де-кілька конфетних плиток.
— Ах ти! — і потріпав львину гриву.
Ще потріпав. Собака подивився на нього холодними розумними очима. Здалось: погляд здивований.
— Ах ти!
Пудель холодно й мовчазно приймав ласку. Сайгор згадав Марчика — цю універсальну, енціклопедичну дворняжку. Звичайно, Марчик на ласку показав би свої гострі зуби, лизнув би руку, а то потерся-б об коліна і помахав
