облізлим хвостом. — Пудель мовчазно і холодно приймав ласку.
Входив під біле крило далекої віли.
Раптом з воріт вискочила ватага.
— А ви як сюди?
Студенти, мадмуазель Ар'йон і баришні з редвидату зупинились біля Сайгора.
— Шпацирую.
— Шпацирен! Шпацирен! — кричав довгоногий-довговолосий тип, прогремів на ввесь ліс для чогось „віват“ і ні з того, ні з сього гаркнув:
— Іст шон цайт цу шляфен!
Як і треба було чекати, співачка сер'йозно спитала:
— Парле ву франсе?
Потім скаржились, що вже обійшли майже всі віли, а продали всього 4 квитки.
— Я ж казала вам! Мене ще ніколи не одурило передчуття. Але це не все: обов'язково скандал буде.
Про який скандал говорила мадмуазель Ар'йон, Сайгор не розумів і машинально дивився на її льонні дзвоники на скронях. І було нудно.
Компанія далеко одійшла від віли, і мадмуазель Ар'йон побігла доганяти її. Тоді ж Сайгор повернувся і побачив біля себе баришню з редвидату, — не Тоню. Очевидно, вона давно вже стояла тут. Бачив: як і раніш усміхалась своєю тихою усмішкою. Чогось збентежився, не знав що сказати і сказав:
— І ви тут?
— І я тут, — і ще усміхнулась.
З лісу кричала співачка: Дружок! Дружок! Але пудель, мабуть, конче рішив не покидати Сайгора і, залишивши компанію, знову виходив на ріжу.
Баришня з редвидату — не Тоня — мовчала. Тоді, червоніючи, спитав Сайгор:
— Прошу пробачення… я не знаю як…
— Татьяна, — підхопила баришня і теж почервоніла.
Мовчали. — Баришню Татьяну Сайгор — згадує — десь бачив, і, звичайно, він іменно її, мабуть, не бачив, а бачив їх у своїй установі, в инших установах — сотні. Машиністки, ремінґтоністки, стенографістки, журналістки, — істки, сірі — може красиві, може погані, просто манекени, просто автомати, на яких можна прикрикнути, коли треба, бо це ж вони радянські баришні, які бояться скорочення штату більш, як гармат, революції, вибухів, Махна, бандитів. І тут згадав якусь сіру стенографістку, котра згоджувалася працювати під ряд 72 годині, лиш би їй довелося записати промову т. Раковського.
