— Знаєте, по правді ви мене трохи здивували, — просто і несподівано для себе сказав Сайгор.
— Я цього не хотіла, — засміялась баришня Татьяна і хутко, лягаючи, не то жартома, не то серйозно сказала:
— Ну, йдіть до мене.
Потім роскидала біля себе сіно, очевидно, готуючи для нього місце. Мовчала.
Сайгор стояв і непевно дивився на Татьяну. — Мовчала.
Тоді, не думаючи, ліг на своє попереднє місце.
Компанія рішила, мабуть, не спати всю ніч. Мадмуазель Ар'йон верещала, і по черзі запитували:
— Ви самотна? Ха! Ха!
— Я — самотна, — напівжартуючи зітхала Татьяна.
Тоді-ж Сайгор знову примітив пуделя, який і тепер лежав біля його ніг. І тоді ж раптом знову занервувався. Від компанії кричали:
— Ви самотна?
— Я — самотна! — зітхала Татьяна.
Іще кричали сичі. Десь загавкав Марчик — дзвінко, як дзвоник. Зірвався метеор, помчав і в роспуці розбив собі голову об дерево.
Сайгор даремно гадав заснути — не міг.
Знову тяжко задихала мадмуазель Ар'йон.
— Чорт!
Сайгор якось похапцем підвівся й пішов скорим кроком від стіжків, далі, на дорогу.
Хто чорт? — не відомо. І інстинктовно оглянувся. Побачив: за ним, як примара, брів пес.
— П'шов!
Пудель подивився розумно й холодно й помахав хвостом. — Цей ідіотський випадок з собакою підносив матеріяліста Сайгора тут, на порожній дорозі, — в темну даль, на верхів'я фаталізму. І це, звичайно, дратувало і дратували згадки про сьогодняшній день: і резиденція юнаків, і порнографичні малюнки з купальні, і тип, і мадмуазель Ар'йон і Татьяна, і запах жіночого тіла.
— П'шов!
Але пудель не відставав ні на крок. Сайгор заложив руку в кишеню, — нічого не було. Згадав — щось забув дома, в го̀роді.
На сході невідомо ріс день. Починався світлими стежками. Запахло ранком. Ріс невідомо ранок. І упали на обрій бліді червінці. Кричали з сел півні й тремтіла, горіла буйна земля. Скоро зійде сонце, зазгучить проміння, і хтось упаде на землю, і хтось крикне збентежений крик.
