що багато нашкодив на Україні, а далі в ролі командуючого східнім фронтом в боротьбі з Чехословаками на Волзі зрадив Радянську Республіку. Ми йому не довіряли. У «Вістнику ВУЦВИК*у» надруковано мої (Миколи Скрипника) переговори з Коцюбинським що до наступу на Київ, де я від імени Народнього Секретаріяту заявив, що ніякі політичні виступи Муравйова не мають авторитету, що він не має права робити ніяких політичних заяв, при ньому призначається Комісар від уряду, який лише і має право виступати від імени уряду, від імени Радянської Республіки.
На чолі більшовицького наступу на Полтаву йшли червоні козаки, а в самій Полтаві працювали більшовицькі емісари, які підготовили внутрішнє повстання. Так само внутрішнє повстання було піднято в Київі Александром Горвіцем і Андрієм Івановим (тоді і тепер член. ВУЦВИК'y), але його роздавила ЦР. Сотні робітників було розстріляно, в тому числі члена Народнього Секретаріату т. Горвіца, але це повстання не дозволило ЦР активно боротися проти наступу більшовицьких військ.
Після визволення Катеринославу та Полтави радянська влада Росії на підмогу нам кинула з півночі на Київ червоногвардійські отряди під командуванням т. Берзіна (після того в 21 році був помішником командуючого південним фронтом на Україні), а з Брянську також підходив невеличкий, але досить галасливий напіванархичний отряд Ремньова.
Одночасно члени ВУЦВИК'у розвинули на південному фронті досить велику агітаційну та організаційну роботу, досягли того, що тамтешні військові частини повели наступ проти УЦР за право вільного проходу до Росії. Таким чином протягом місяця-півтора з 12-го грудня 17-го року до початку лютого 18-го року, картина взаємовідносин військових сил на Україні різко мінилася. Замісць жовто-блакитного прапору скрізь по містах України замайорив червоний прапор пролетарської революції: Харків, Катеринослав, Полтава, Кременчук, Чернигів, Єлисаветград, Миколаїв — з одного боку, Житомир, Винниця, Бердичив, Умань — з другого боку Дніпра.
Червоне море оточила Київську сосульку і вона день від дня все більше танула. Пролетарське повстання перемагало. Робітництво по містах, демобілізоване солдатство по селах стихійно бралися за зброю і скидали владу дрібно-буржуазної Центральної Ради.
Конференція рад селянських депутатів, що відбулася в Харкові 10-15-го січня 17-го року, на яку прибуло 250 делегатів, показала, що селянство вже стає на грунт радянської влади.
Нарешті, після багатьох битв пролетарська червона гвардія наблизилася до Київа. Чудову столицю України, а за тим і инші міста, де скупчили всі свої надії контр-революціонери всіх фарб і пород, великий осередок революційних і контр-революційних сил було здобуто не зразу: тільки після жорстоких крівавих
