див до Київа. Краще всього закрити „Київську Старину“, а науковим силам приєднатися до „Записок Наукового Товариства ім. Шевченка“, які М. Грушевський теж переведе сюди. Леонтович якось нерішучо говорив ні за, ні проти, а Науменко був дуже заінтересований ним, як довіреним Сіміренка, од якого сподівалися субсидії. Науменко оповів, що „Нова Громада“ не буде виходити, що є молоді літературні сили, які обіцяв приєднати до обновленої „Київської Старини“ В. М. Доманицький, який і сам охоче візьметься працювати в ній; з обіцяних молодих сил він назвав: Д. Дорошенка, А. Яковліва. Конкуренції „Літературно-Наукового Вістника“ він очевидно не боявся.
На тому нарада скінчилася і мене більше вже не кликано. На зібранні „Старої Громади“ Науменко все оце повторив, але детальніше й рішучо рекомендував зєднати видання премірованого Академією Наук словаря, редаґованого Грінченком, з обновленою „Київською Стариною“, що це забезпечить передплату і т. ин. Всі, проти мого одного голосу, рішили видавати в 1907 р. замість „Київської Старини“ — „Україну“. І так В. П. Науменко відстояв свій орґан. Грінченко-ж клопотався, щоб не дати вмерти „Новій Громаді“, але Єфремова не було і в нього не було на кого опертися. Матушевський зробив був спробу зібрати „Вічан“, але без Єфремова вони нічого не могли рішити, та мабуть таки й не посходилися.
Тоді Грінченко якось на нашому редакційному зібранні „Ради“ виступив з таким пляном: орґанізувати товариство на паях (уділах), аби зібрати хоч таку суму грошей, щоб оплатити друк і папір; до письменників звернутися з проханням працювати тим часом дурно, а коли зявиться можливість і буде якийсь прибуток від видання, то тоді й їм виплачуватиметься, який припаде, гонорар. Зараз же він почав опитувати присутніх, хто згожується взяти пай. Коли дійшла черга до мене, то я сказав те саме, що й на нараді за „Київську Старину“:
— Я всі свої зайві гроші вкладу в ґазету, бо вона єдина, а журналів на 1907 рік уже є два: „Україна“ і „Лі-
