складали все число та ще й завідували конторою: він певен, що так само можна орґанізувати справу і в нашій ґазеті, що просто гріх витрачати так марно гроші.
Написали ми до Коцюбинського і просили його приїхати на переговори; Коцюбинський приїхав і після довгих розмов сказав, що коли Статистичне Бюро в Чернігові скасують, про що йдуть наради в Земстві, то він згоджується взяти на себе редакторство на тих умовах, що ми йому пропонували: 100 карб. місячної платні та жінці його посада в конторі на 50 карб., та ще думалося, що він 50 карб. на місяць заробить рядковою платнею, то вийде всього 200 карб. на місяць. Але по приїзді у Чернігів він незабаром написав, що зостається на службі в Земстві.
Треба було когось знов шукати, але де і кого? Нарешті я рішив, що „якось воно буде“ і почав доводити Грушевському і Леонтовичу, що коли нікого не знайдемо, то будемо якось редаґувати гуртом, а теперішнього секретаря М. Павловського поставимо за помічника редактора. Він буде сортувати матеріял, правити мову, а ми будемо рішати, який матеріял пускати. Грушевський згодився, а Леонтович застеріг, що він зовсім зрікається приймати близчу участь у ґазеті і не може взяти на себе участи в редаґуванні.
Керувати всією літератуною справою поки що взявся Грушевський, а я мав йому помагати в редаґуванні фелєтонів. На тому ми й стали і почали обмірковувати склад постійних співробітників, що вестимуть відділи в ґазеті. За секретаря, по ініціятиві Грушевського, взяли С. Петлюру (пізнійшого Головного Отамана У.Н.Р.). Взагалі треба сказати, що коли ес-деки почули, що ґазета з нового року буде давати висловлюватися всім напрямам, то вони завели стосунки з Грушевським і він гаряче напосідався, щоб приєднати і ці елєменти до ґазети. Леонтович не перечив, бо він взагалі не був ворогом соціял-демократичного напрямку, тільки раз-у-раз дражливо ставився до ес-ерства і вбачав його навіть там, де його й не було. Коли зайшла мова, чи запросити на той рік М. М. Грінченко, яка вела відділ „По
