Редакція склалася з таких осіб: помічник редактора М. І. Павловський, секретар — С. В. Петлюра; відділи: З ґазет і журналів — А. М. Хотовицький, „По Україні“ — Д. І. Дорошенко, „По Росії“ — Л. М. Старицька-Черняхівська, закордонний відділ — М. Лозинський, а для Б. Ярошевського завели польський відділ.
Перше число 1907 року цензура сконфіскувала, так само, як і перше число 1906 року. Коли Синицький поїхав до начальника цензурного комітету Сидорова просити зняти конфіскату, то він сказав:
— Це зроблено по наказу ґубернатора, то треба звернутися до нього, але нехай не їде отой „жовчний господня издатель“, тоб-то я, бо проти нього настроєна адміністрація.
Очевидно Сидоров запамятав вираз мого погляду тоді, коли ми разом з ним стояли перед ґенерал-ґубернатором і боявся, що я можу сказати, що він бере з нас хабарі.
До ґенерал-ґубернатора поїхав М. С. Грушевський і там йому сказали, що коли „Рада“ не понизить тону, то її зовсім закриють, бо вона зайняла вже дуже ворожу позицію супроти уряду.
Коли через якийсь час Грушевський виїхав, то фактичним редактором став М. Павловський: правда, він і в бутність Грушевського в Київі робив усю редакційну роботу сам і тільки в сумнівних випадках радився з ним, тепер же радився зо мною. Коли я сам не рішався в деяких випадках, то кликав на раду секретаря та декого з відділоводів, а Леонтович рішуче відмовлявся ходити до редакції і ніколи не навідувався туди.
З того часу, як скасовано було редакційний комітет, то настав у редакції і внутрішній спокій, хоч секретар С. Петлюра, ес-дек, якось не пасував до нашої компанії, все держався осторонь, наче „на службі у капіталу“. Незабаром він вийшов з редакції, а його заступив В. К. Королів, який, світоглядом, зовсім підходив до решти співробітників.
При такому, досить дружному складі редакції, ґазета почала другий рік свого істнування.
