почалися наради, якісь обмірковування, але вони раз-у-раз переривалися, коли я заходив у ту кімнату: видко було, що про щось радяться, змовляються і не хотять, аби я чув. Нарешті якось до мене додому прийшли Д. Дорошенко і Б. Ярошевський з заявою, що їх послали співробітники довідатися — кого з них запрошено буде на той рік, щоб їм знати, як поводитися і т. д. Я запросив їх прийти ввечері до Грушевського і там вияснимо усе. Коли ми зійшлися у Грушевського в гостинниці, то він звернувся до посланців приблизно з такими словами:
— В 1906 році ґазетою заправляв редакційний комітет і ґазета не придбала успіху. Тепер видавці у відновленому складі хотять попробувати керувати ґазетою самі і просять співробітників не заважати їм, коли вони одних з теперішніх постійних співробітників запросять і надалі вести відділи, а инчих запросять писати тільки від рядка. Всім співробітникам відомо, що видавці дбають тільки про те, аби ґазета була і ніяких комерційних цілей не мають, а значить всім свідомим людям треба їм тільки помагати, а не вставляти патики в колеса.
Дорошенко і Ярошевський цілком з цим погодилися і пішли на зібрання співробітників. Другого дня вони прийшли і заявили, що співробітники, порадившись, рішили не робити ніякої обструкції і зовсім не будуть в претензії, коли з них кого не запросять на той рік для ведення відділу. Тоді Леонтович і Грушевський просили мене скликати всіх постійних співробітників і оголосити їм, хто з них остається на своїх відділах, себ-то, щоб я оголосив, що М. М. Грінченко та Л. Пахаревський не запрошуються для ведення відділів, а тільки писати від рядка. Я рішуче відмовився оголошувати рішення, яке склалося наперекір мойому бажанню. Я сказав їм:
— Ви обидва були проти цих осіб, то ви й оголошуйте самі.
Ім обом теж не хотілось; нарешті Грушевський згодився оголосити, але з умовою, щоб на це зібрання пішли ми втрьох.
