Демократичній Партії, щоб одностайно виступити на боротьбу за скасування закону 1876 року, за зрівнання нас в правах з Москалями що до цензури та за українську школу. Досить того, що перетворення нашої безпартійної орґанізації в Демократичну Партію внесло в наші кола розбрат, бо старі міхи не видержали нового вина, то треба не побільшувати того розвалу, а навпаки старатися полагодити його, щоб виступити всім одностайно в цей такий важний історичний момент; мене гаряче підтримував Лисенко та М. Левицький, але безуспішно.
Теж саме говорив я на зборах Старої Громади, але успіху не мав ні там, ні там. Старі Громадяне відмовчувалися і робили саботаж, а молодші елєменти, на чолі з Грінченком, гаряче взялися за орґанізацію „Радикальної Партії“, як у Київі, так і на провінції. Таким чином до двох українських партій, Демократичної та Української Революційної мала ще добавитися третя — Радикальна партія, не рахуючи тих Груп, для яких і Демократична була за ліва.
Саме в часи отсього розбрату почав я слабувати, почалися у мене тупі болі в шлункові, що кінчалися морською
щему населенію, быть с ним вѣчно в враждебных отношеніях. Нѣт, бороться с аграрным движеніем необходимо не военной силой, как думают наши землевладѣльцы (кстати сказать и воєнная сила не всегда будет надежной защитой), а расширеніем крестьянскаго землевладѣнія, проведеніем в народную среду знаній, в освобожденіи его от бюрократической опеки, которая лишает его иниціативы, самодѣятельности; пріучает к инертности, пассивности и вообще деморализует. Несомнѣнно самым раціональный рѣшеніем аграрнаго вопроса нужно признать такое положеніе дѣла, что земля будет находиться в роспоряженіи мѣстнаго самоуправленія избраннаго всѣм населеніем. Землевладѣльцы могут сохранить за собою усадьбы и небольшіе участки земли для устройства опытных, показательных полей, необходимых для культурнаго воздѣйствія на народную массу в сельсько-хозяйственном отношеніи.
Вопрос этот обязательно должен быть предметом обсужденія перваго представительнаго собранія и г. г. защитники неприкосновенности частновладѣльческих земель должны примириться с этой мыслью, как они мирятся с лѣсоохранительным законом и с отчужденіем земель под устройство желѣзных и земских дорог. Е. Чикаленко.
