виборів до Державної Думи Українці майже ніякої акції не вели.
Революційна Українська Партія, чи тепер Соціял-Демократична, як і всі соціялістичні російські партії, бойкотувала Державну Думу, а Українські Демократична та Радикальна Партії вели між собою неперестанну боротьбу, а тому російська „Кадетська Партія“, не маючи собі конкурентів, крім російських же „чорносотенців“, придбала широку популярність і вплив серед інтеліґентного громадянства, не тільки в Київі, а й по всій Україні.
Хоч ка-детська партія, згоджуючись на автономію Фінляндії та Польщі, не хотіла включити в свою програму автономії України, проте вона, під натиском життя, признала потребу заведення української мови в народніх школах на Україні, виучування, яко предмету, української мови в середніх школах та заснування по університетах на Україні катедр українознавства: історії України, мови, літератури і т. д.
А тому українська інтеліґенція, що задовольнялася цими пунктами ка-детської програми, або та, що не вірила в можливість витворення великої міцної української партії, охоче вступала в цю російську партію, а через те вона й грала домінуючу ролю серед інтеліґенції на Україні. Правда, в неї не вступали елєменти поміщицькі, бо вона стояла за викуп усіх земель в селянські руки, понад 50 десятин. Поміщицькі елєменти горнулися коли не до крайніх правих партій, „чорносотенних“, то до „октябристів“, (партія 17-го октября (жовтня), день, коли видано було 1905 р. конституцію), але в ка-детській партії зорґанізувалася майже вся поступова інтеліґенція на Україні — професори, адвокати, лікарі і т. д.
Приятелі мої з ка-детської партії, як В. Лозинський, А. Вязлов та ин. закликали мене вступити в їхню партію; на це я їм відповідав:
— Програма вашої ка-детської партії майже нічим по суті не ріжниться від програми нашої Української Демократичної партії, то найліпше булоб, як би російська
