ка-детська партія, включивши в свою програму автономію України і скасувавши на Україні відділи своєї партії, ввійшла у федеративний звязок з нашою Українською Демократичною партією.
Але вони не згоджувалися на скасування на Україні ка-детської партії, пропонували, щоб Українська Демократична партія, зілявшися з кадетською на Україні, увійшла у федерацію з російською ка-детською партією. На це я їм радив провести це питання на своєму партійному зїзді, а тоді видно буде, як до нього поставиться наше громадянство.
Дійсно вони підняли це питання на своєму всеросійському зїзді, але московські та жидівські члени ка-детської партії на це не згодилися. Взагалі вся московська людність ворожо ставилася до відродження української нації і кожна течія чи партія мотивувала це, чи виходила з свого штанд-пункту. Крайні праві, „чорносотенці“, гостро і брудно боролися з українством, виходючи з того, що в Росії повинен бути „один царь, одна вєра і один народ“; ліберали протиділали делікатніще, але твердо стояли за „єдиную неділимую Росію“ і боялися всього того, що загрожує цілости її; а крайні ліві гаряче виступали проти національних рухів „во імя єдинства пролєтаріяту“.
Коли українство підіймало голову і виявляло претензії навіть тільки на самостійне культурне життя, то всі оті ворогуючі між собою російські партії чи течії обєднувалися в поборюванню українського руху, виступаючи проти українства, як тепер кажуть, „одним фронтом“.
Памятаю, що відомий ка-дет, публіцист Ізгоєв цинічно отверто висловився друком, що ліпше булоб, як би український рух задушено було брудними руками чорносотенного правительства, щоб не довелося його потім душити (чистими!) руками „русской демократіи“. Це ми тепер і бачили в Росії… А бувший соціял-демократ проф. Струве та ка-дет проф. Погодин у цілому ряді статтей в ріжних орґанах закликали московське громадянство боротися з українським рухом „культурними засобами“. Але ті культурні
