засоби зводилися тільки до доносів урядові на небезпеку українського руху. Наприклад, у московській ґазеті „Утро Росії“ зявилася редакційна стаття, в якій доносилося, що українська ґазета в Росії видається на німецькі гроші. Я поставив редакції тої ґазети ультиматум — або спростувати цей донос, або я потягну її до суду за клевету, бо українська ґазета в Росії є тільки одна, яку видаю я, а тому я вважаю себе зачепленим цим доносом. Перелякана редакція „Утра Росіи“ поспішила надрукувати спростування. Може я й сам дав привід до такої сплетні, бо коли мені не стало грошей на видання ґазети і я продав 200 десятин в Тирашпільському повіті Німцям колоністам, то жартуючи, необережно казав голосно, що дійсно українська ґазета, як кажуть „чорносотенці“, видається на німецькі гроші, бо Німці колоністи дістають допомогу на купівлю землі з Німецького Державного Банку.
На статтю ка-дета Маклакова (що потім був послом „Временного Правительства“ Керенського в Парижі), в якій він доводив, що ввесь український рух ведеться на німецькі гроші, гостро й образливо відповів йому С. Єфремов і вимагав від Маклакова суду над собою, але той промовчав.
Уряд не робив ніякого офіціяльного слідства (доходження) по цих доносах, бо ліпше був освідомлений з „чорносотенних“ орґанів „Новое Время“ та „Кіевлянина“ (газета ренеґата Д. Пихна), в яких ще яскравіший ренеґат А. Савенко не раз доносив, що український рух фінансують Сіміренко та Чикаленко, значно прибільшуючи нашу допомогу проти того, що було в дійсности. Але пізніще навіть міністр закордонних справ Сазонов сказав у Державній Думі, що ввесь український рух ведеться на німецькі гроші, але, на жаль, в Думі не знайшлося жадного посла, який запротестував би проти цієї клевети.
А тим часом ми не тільки ніколи не дістали жадного пфеніга, жадного геллєра з закордону, а навпаки, ще підпирали своїми грішми Наукове Т-во ім. Шевченка, ріжні українські інституції та видавництва в Австрії.
