По скінченню зїзду ми в трьох: Шраг, Тимченко та я, виробили умови, на яких Демократична Партія зєднується з Радикальною, і постановили, передавши їх Грінченкові, зажадати, щоб і Радикальна партія виробила з свого боку умови і тоді, як Шраг приїде з Чернігова, ми зійдемося разом і порішимо справу зєднання обох партій, бо зїзд уповноважив нашу комісію рішити остаточно це питання позитивно, чи неґативно. Через якийсь час, коли приїхав знов Шраг, в моїм помешканні зібралася наша комісія та Радикальна, в складі Грінченка та д-ра М. Левицького і не памятаю, хто був третій радикал; як би Єфремов не сидів тоді в тюрмі, то певне він був би тим третім, про що я дуже жалкував, бо з ним та з д-ром Левицьким я сподівався скоро погодитися.
Ми легко погодилися на назві партії — „Демократично-Радикальна“, легко зійшлися на програмі, бо обидві вони були майже однакові, але зєднання мало не розбилося на такому пункті: Грінченко вичитав постанову Київської ґрупи радикалів, що разом з тим була й Центральним Комітетом партії, що вона зостається автономною Громадою вже зєднаної „Демократично-Радикальної“ партії і буде виконувати видавничі функції тої майбутньої партії цілком самостійно, а Демократична Партія повинна видати їй фонди на видання книжок і на щоденну ґазету, не втручуючись до складу редакційного комітету ґазети і т. д. А ґрупа обовязується вести ґазету згідно з програмою „Демократично-Радикальної“ партії.
Обурений Шраг аж підскочив і своїм громовим басом відповів:
— Ми нічого не можемо мати проти автономії вашої ґрупи, бо вся наша партія складається з автономних громад, але ми не можемо погодитися на монополії цієї ґрупи у видавничих справах партії.
А я додав:
— Так само ми не можемо згодитися на виплату „контрибуції“, яку хоче накласти на нас Радикальна Партія, бо не вважаємо себе подоланими. Ґазету і ми маємо видавати,
