Піднялася й мова про правопис, яким мають друкуватися майбутні ґазети. Делєґати провінціяльних Громад напосідалися триматися тодішнього офіціяльного „ярижного“ правопису, то-б то з ы (йори) та ъ (йор), до якого вже звик народ.
Більшість Киян стояла за фонетику, прийняту в Галичині, щоб по обох боках Збручу був один правопис, як у Поляків та инчих народів.
— Як?! — вигукнув полтавський делєґат Жебуньов, — з отим окремим СЯ та отим ПЄ, БЄ? Та ліпше нехай мені рука відсохне, а я таким правописом не писатиму. Його підтримувало багато членів зїзду.
Я стояв за тим, щоб відділяти СЯ, як це робиться у всіх мовах, крім московської, і сказав з цього приводу такий афоризм:
— Щоб нам не ділитися (з Галичанами), треба відділити СЯ! Але я не фаховий філолог, то мене й не послухали.
Після довгих дискусій помирилися на тому, що треба наблизити правопис до галицького і не вживати ы та ъ, але СЯ писати вкупі та дві кропки ставити тільки над йотованим і (їсти, їхати), бо правду Франко казав, що отсе і з двома кропками в школі гірше за московське ѣ (ять).
Але ПЄ, БЄ постановлено розділять апострофом, бо Наддніпрянці їх вимовляють злитно, вкупі.
Доручено Раді схиляти до цього й Галичан, але Галичане слушно висловилися, що правопис може встановити тільки комісія фахових філологів з обох Україн, яку скличе Наукове Т-во ім. Шевченка. Але, на жаль, так і не скликано тої комісії і Галичане держалися свого правопису аж до 1917 року і тоді почали дві кропки ставити тільки над йотованим і, та писати вкупі СЯ, а оте ПЄ, БЄ вживають і досі.
Мова про оте СЯ піднімалася у нас не раз і пізніше і мені шкода, що Галичане почали його писати вкупі, а тим часом не змінили того ПЄ, БЄ, які нам, Наддніпрянцям, ріжуть вухо. Так само я шкодую, що заведено писати — „сьогодня“, „у нього“, бо велика частина і Наддніпрянщини виразно каже: „сегодня“, „у него“ і т. д.
