Тільки в Полтаві, де була міцна українська стихія, Громада Демократично-Радикальної Партії, енерґійно маніфестуючи партію, провела в Державну Думу єдиного посла на всю Україну від Української Партії, Лубенського землевласника В. Шемета, а инчі українські посли, що складали Українську Думську Фракцію (Парляментарний Клюб), пройшли не під українським прапором. І. Шраг, П. Чижевський, М. Біляшевський, А Вязлов, селянин Грабовецький, пройшли як кандидати ка-детської партії, а М. Онацький та П. Зубченко від селянських курій.
Таким чином оте єднання в бльоки з московською ка-детською партією, яке багато з нас осуджувало, вважаючи за тактичну помилку, дало змогу пройти в Думу таким видатним Українцям, без яких один В. Шемет при всій своїй енерґії та відданости, не зміг би скласти української фракції в Думі з самих селян. Правда, селян Українців попало в Думу багато, бо уряд сподівався, що селяне будуть консервативніщі за инчих і тому виборчий закон до перших двох Дум сприяв селянству. Але всі оті селяне Українці були, крім кількох, несвідомі і дбали тільки про земельні інтереси своїх виборців селян, а часом тільки про свої власні. Багато селян, послів до останніх Дум, живучи ощадно в Петербурзі, склали з посольських дієт грошенята, за які покупили собі, з допомогою Банку, землі і поставали „куркулями“.
Голосну діяльність Українців у Державній Думі теж треба віднести до діяльности Демократично-Радикальної Партії. Члени її В. Шемет, І. Шраг, та П. Чижевський, а потім і А. Вязлов гаряче взялися за орґанізацію української Думської Фракції на ґрунті програми Українсьської Демократично-Радикальної партії. За допомогою такої незвичайно діяльної та енерґійної людини, як проф. М. Грушевський, що оселившись на той час в Петербурзі, орґанізував видання місячника „Український Вістник“ на московській мові, пощастило в короткий час скласти українську фракцію, в яку увійшло 44 посли. Як би Дума та прожила довше, то певне і фракція та булаб більшою, але на ве-
