в Петербурзі, на основі програми тої Партії. Думська Громада, за допомогою тих же осіб, виробила законопроєкти — про автономію України, про мову у школі, в суді, церкві і т. д., які мала внести в Думу. Разом з тим до внесеного в Думу законопроєкту про народню освіту, фракція українська зробила поправки, домагаючись заснування зараз курсів української мови, літератури та історії для народніх учителів; заведення української мови, яко предмету виучування по учительських семінаріях; заснування в Київськім, Харківськім та Одеськім Університетах катедр української мови, літератури та історії.
Але, на жаль, і ця Дума проістнувала тільки три з половиною місяці, але з певністю можна сказати, що як би вона прожила довше, то членів української фракції булоб значно більше.
По розпущенню Другої Думи, виборчий закон змінено так, що в Третю Думу пройшли вже майже самі поміщики та капіталісти, між якими не було свідомих Українців.
Але всеж таки і в цю Думу гурток українських послів, переважно священників, заходами О. Лотоцького та В. Піснячевського, їхніх товаришів по духовній семінарії та академії, вніс законопроєкт про заведення української мови в народніх школах, складений Петербурзькою Громадою, але він не обміркувався Думою.
Коли настала конституція, то Громади Демократично-Радикальної Партії енерґійно взялися коло засновання Просвіт, які закладалися не тільки по великих містах, а й по містечках та великих селах. А коли вийшли „Временныя Правила“ (Тимчасові) про пресу, Громади Демократично-Радикальної Партії почали видавати українські тижневі ґазети, які, правда, виникали і счезали, як бульки на воді, то за браком передплатників, коштів, то по части й за відсутністю літературних сил, а найбільше через утиски уряду. Я вже казав, що уряд, не забороняючи видавати українські ґазети, заборонив їх передплачувати. Нікому, залежному від уряду невільно було одержувати української
