Коли 1905 року настав так званий визвольний рух, то зявилася надія і на нашу пресу. Депутації, яка їздила до Вітте (В. Науменко, О. Пчілка, І. Шраг та М. Дмитрієв), сказано було, що в нових правилах про пресу не зроблять винятків про „інородчеську“ пресу і тоді нам вільно буде на загальних підставах видавати ґазети, журнали та ин.
Почали ми обмірковувати справу про нашу пресу; спочатку була думка про тижневик для селян.
Я вже склав був собі плян; навіть обговорював з деким про ведення відділів: Б. Грінченкові пропонував складати до кожного числа біоґрафію якого небудь великого чоловіка; я думав на першій сторінці в кожному числі давати портрети такого діяча; О. І. Левицькому пропонував складати історію України; С. Єфремова та д-ра Модеста Левицького запрошував у редакційний комітет.
Коли в ґазетах почали зявлятися звістки про роботи „комісії Кобека“, то все реальніще вирисовувалися сподіванки і на нашу пресу. Полтавці[1] висловилися твердо, що вони видаватимуть тижневу ґазету, а Київ мусить видавати щоденну. В „Старій Громаді“ почалися розмови про те, щоб реорґанізувати „Київську Старину“ в журнал на зразок „Основи“, навіть назву думали дати „Київська
- ↑ На зїзді Демократично-Радикальної Партії.
