на без порівняння кращими природними помічними засобами?
Що торкаєть ся другого питання, можу лише повторити се, що я вже давнїйше сказав у часописи Ukrainische Nachrichten (з 10 червня, ч. 90—91, стор. 5—6): „що вже саме почуттє справедливости та права, задоволеннє з кождого поступу культури, радість з кождого пособлення релїґійним і державно-горожанським свободам мусїли-б спонукати світ удїлити змаганням Українцїв до визволення зпід найбільше ворожої культури з усїх держав, до визволення зпід Росії — своєї повної симпатії й сильної помочи. А се тим більше, що Росія тільки наслїдком брутального нарушення права та постійно брутальним насилуваннєм загарбала Україну й досї удержала її. Але до сих загальних, христіянських, моральних, до сих ідеальних причин підперти й пособити українським змаганням прилучають ся для середньо-европейських держав розважання дуже реального роду, які мусять їх переконати, що їх власний інтерес рішучо домагаєть ся відірвання України від Росії. — Щойно відколи Росія заволоділа Україною й наслїдком знасилування України прийшла в посїданнє Чорного моря, попала вона в те вороже противенство, зразу до габсбурзької дуалїстичної монархії, а від 1878 р. також до Нїмеччини, яке характеризує історію східної Европи від півтора столїття. Щойно посїданнє України дало змогу повстати в Росії щораз гарячійшому бажанню зразу посїсти гирло Дунаю, потім прилучити Царгород. Се бажаннє зродило всї ті величезні інтриґи, заколоти, злочини, повстання та війни, які відтодї викликувала Росія з властивою собі безсовісністю та брутальністю на балканськім півострові. На Балканї не прийде швидше до спокою й до незаколоченого культурного розвитку, загрожуваннє европейського миру орієнтальною справою не устане швидше, аж поки не віддалить ся наново Росії від Чорного моря, а Україна не стане вільною державою, полученою з осереднїми державами.“
Вкінцї щодо міжнароднього значіння української нації в східній Европі для будуччини, здаєть ся менї, український народ у вищій мірі нїж кожда инша славянська нація покликаний задля усїєї своєї вдачі до того, щоб стати колись мостом між ґерманством і славянством. З усїх індоґерманських народів не стоять нїодні до себе так близько по своїм антропольоґічним прикметам, щодо народности та своєї істоти, як Ґермане та Славяне. В найвищім ступнї бажано, се
