Ми вже згадували про досить численні спроби коментаторів трагедії виявити в ній автобіографічні моменти, звязати її з власним життям Шекспіровим і деякими фактами з життя сучасної аристократії англійської. Не раз, аналізуючи мотив Гамлетової помсти, підкреслюючи патетичне і якесь інтимне його забарвлення, зіставляли фабулу й героя трагедії з родинними переказами Есексів, з самим Есексом. Ходила така чутка, що ніби-то вітчим Есекса — граф Лейстер — був винний у смерті Есексового батька, а також і в смерті своєї першої дружини — Ами Робсарт. У листах своїх до леді Річ Есекс зазначав в Гамлетівському стилі, що меланхолія і веселість опадають його по черзі, що частіше буває він похмурим, то-що; ліризм і патос Гамлетові здобувають певне обґрунтування на теорії Шекспір-Ретленд. Есекс, як ми знаємо, був близьким другом Ретлендовим, а з другого боку аналогічний випадок трапився в родині другого товариша Ретлендового — Саутгемптона, мати якого, Мері Броун — графіня Монтеґю, одружилася втретє з Уільямом Гарвей, викликавши цим велике обурення свого сина. Що до характерної зміни образу і ролі Гамлетової матери в другій редакції трагедії, де її змальовано як свідому співучасницю злочинства, то вона, можливо, пояснюється інтимними переживаннями самого Ретленда. Року 1603 його теща, вдова Роберта Сіднея, пізніше вдова Есексова, одружилася втретє з графом Кланрікордом. Але не тільки несталість одної жінки чи там кількох, на погляд Шипулінського, спричинилась до песимізму Гамлетового. Коли Гамлет і Лір ганьблять жінку, в його уяві виникає образ розпусної Єлизавети, яка скаравши свого коханця Есекса, сквернила його пам'ять із виродком моральним і фізичним — Робертом Сесілем.
Так це чи не так, але в усякому разі ці романи з життя англійської аристократії, легкі її звичаї, поодинокі жіночі образи були тим життєвим матеріалом, що впливав на вразливого поета, надавши сюжетній схемі стародавньої легенди й образові королеви патосу сучасности, ліризму, перейнятому якимись особистими, інтимними вражіннями, настроями.
Гіпотезою Ретленд-Шекспір пояснюється і данський колорит другої редакції трагедії, в якій з'являються народні данські вислови, власні данські ймення (Гертруда, напр., замість Ґерути Бельфоре). Бенкети, пиятика, гульня, що за них
