(А таким вважали його всюди) —
Вбив на смерть норвежця Фортинбраса;
Й на основі чесної угоди,
Що вони заклали проміж себе
За печаттю й радою лицарства, —
Фортинбрасові всі землі власні
Мали впасти королеві данців;
І так само й наш король покійний
Мав програти певну частку панства
Фортинбрасу, скоро б той подужав.
Так ото ж всі Фортинбраса землі,
Що мовляв, по силі тої вмови
В спадщину дістались королеві.
А тепер, бач, син вже Фортинбрасів
Запальний, запеклий і завзятий
Назбирав по закутках кордонних
Гольтіпак, бурлаків цілу зграю,
Що майнути хоч за хліб готові
Куди хоч, аби їм здобич мріла;
І не инше що собі наважив, —
(Так, принаймні, наш уряд міркує) —
Як зненацька, силоміць, оружно
Одібрати в нас назад всі землі,
Що втеряв в тім герці його батько.
Ось у цім, здається, і причина
Головніща заходам всім нашим.
Через те і варта завжди пильна,
Всюди рух та метушня, та клопіт.
Бернардо
Ма́буть так, це справді, не що инше
І тепер нам з'ясувати може,
За-для чого привид той вітливий
Тут з'явився у вояцькій зброї,
Ще й зовсім до короля подібний,
Бо з-за його бу́ли й будуть звади.
Гораціо
Порошинка, а й вона часами
Запорошить розуміння око.
