Кукуріка досвітчаний птах той,
І тоді зовсім вже не насміє
Й потикнутись де нечиста сила;
Ночі ті цілющі, і немає
Злих відьом, планид, чаклунок лютих,
Чари їх тоді не мають сили:
Ніч така і доброчинна й гожа.
Гораціо
Чув і я, та таки трохи й вірю.
Краще ж ви до сходу сонця гляньте:
Ранок встав в своїй рожевій ризі
І пливе вже по росі перлистій
З того кряжу. Час покинуть варту
Ну, ходімо! Раджу вам я друзі:
Слід про все, що сеї ночи зріли,
Сповістити Гамлета нам принца,
Бо в заклад я й голову заставлю,
Що мара німою бувши з нами, —
З ним запевне розмовляти стане.[1]
Що ж, чи згода, щоб йому сказати,
Як велить повинність нам і приязнь?
Марцелло
Так і зробим! Га́млета де здибать
Рано, знаю я як найпевніше.
(Виходять).
СЦЕНА 2.
Ельсинор. Пишна світлиця у замку.
Грають сурми. Увіходять: Король, Королева, Гамлет, Полоній, Лаерт, Вольтиманд, Корнелій, вельможне панство і почет королівський.
Король (сідаючи на троні)
Хоч ще пам'ять про сконання брата
Дорогого у нас надто свіжа,
Хоч і нам би подобало краще
В серці нашім тугу-жаль носити,
