То ж нехай ті розпочинки спинить,
Бо вербунки й озброєння війська
Кояться в його державі власній.
Так ото ж на те ми посилаєм
Вас, Вольтманде, й вас, Корнеле любий.
Одвезти старому королеві
Ці листи шанобні та ласкаві,
А в умовах з королем величнім
Ви поводитись повинні згідно
З цим осібним писаним наказом.
(Подає папери)
Прощавайте, — нехай пильність ваша
Нам посвідчить і прихильність вашу!
Корн. і Вольт.
Цим, королю, як і иншим завжди,
Доведем ми нашу щирість.
Король
Певні ми, що так. Ідіть здорові.
(Корн. і Вольт. виходять)
А тепер, Лаерте,
Що нового нам сказати маєш?
Ти хотів чогось у нас прохати, —
Що ж такеє? Ти сам добре знаєш,
Що до діла виречене слово
Перед Данським королем, — не гине.
Я не знаю, що́ б ти й зміг бажати,
На що б я вже наперед не згодивсь;
Голова не так до серця щира,
І рука не так до уст услужна,
Як до батька твого данське берло.
Що ж ти хочеш? Ознаймуй, Лаерте!
Лаерт
Я бажаю тільки ласки й згоди
Вашої, величній господарю,
Щоб мені до Франції вернутись.
